Людина має властивість сприймати виклики долі по-різному
В одних до кінця днів своїх ніколи не зарубцюються рани втрат найближчих, коли їм ще жити й жити, інші стають стійкими, бо вони розуміють природу буття, і загартовують себе.
Коли наші хлопці гинуть на війні, й сумні звістки надходять у їхні родини, то пересічній людині не так обривається серце. Але коли у двері рідні постукало горе, то уже по-іншому сприймаються реалії, біль, розпач.
… 20 квітня ц. р. у кожній родині в Жулині (а саме село – це велика спільнота) смерть Андрія Зівера від сліпої кулі окупанта викликала незбагненне заціпеніння та розпач. Адже до цього жодної трагічної звістки у село не надходило; ангели охороняли наших соколів. Захоплення Андрієм викликав його чоловічий вчинок; маючи досить таки комфортне життя в Італії, він їде боронити Україну. Приклад високої самопожертви та віра в національний чин варті найвищого визнання.
Нині слів розради – не достатньо для матері Оксани, дружини Ірини, двох дочок Андріани та Марії, рідні.
Інколи важко збагнути місію ангелів у житті людини, і задаєшся запитанням: чому вони проґавили небезпеку, мить, що таїла загрозу смерті.
У виправдання пригадуєш хрестоматійний вислів, що Бог забирає кращих та ще й у світлий тиждень.
Ми усвідомлюємо, що вартість життя на аукціоні смерті нульова, але тішить інше, що вартість долі пронизана шляхетними вчинками є безцінною та пам’ятною навіки.
Андрійку, ти був активним учасником героїчної доби української нації у боротьбі за своє існування. Ти чув гуркіт канонади і свист куль, а тепер у Царстві Небесному твої ангели неодмінно повернуть борг вічним спокоєм твоєї душі.
Вічна тобі пам’ять!
Володимир Турмис
