Сльози і розпач, розгубленість, страх і хвилювання переселенців
Ми підійшли до найтрагічніших подій будівництва греблі в с. Довгому-Гірському
Підготував для DROBRO Хосе Турчик.
Виселення мешканців села Довге-Гірське та часткового переселення мешканців сіл Перепростиня, Рибник, Кропивник, які проживали на цих територіях багато сотень років, було неаби яким потрясінням.
З прийняттям рішення про створення водосховища в долині села Довге-Гірське почалось і масове відселення його мешканців. Рішення було прийняте вищими урядовими і партійними функціонерами. Заперечення не приймались. Варто зазначти, що у сучасній Україні діє Закон № 1559 від 17.11.09 р. (суспільна необхідність), яким допускається примусове вилучення землі та споруд при державній необхідності з компенсацією.
Впродовж 1984-1992 рр. у громадян не питали згоди. Передбачена компенсація за майно, як часто, нажаль, буває в таких випадках, була розділена недоброчесно. Селяни повстали перед вибором: перебратися в с.Попелі, де будувались для них будинки з господарськими будівлями абож отримати грошову компенсацію чи земельну ділянку в іншому селі і право на купівлю будівельних матеріалів для спорудження власного будинку (будівельні матеріали на той час були у великому дефіциті). Звичайно, в село Попелі змушені були переселитися люди, статки яких були дуже низькі. Здебільшого вони жили завдяки праці на землі. У Попелях було збудовані 123 квартири, як правило, вони були досить низької якості. Переселенці одразу відчули різницю проживання між рідним селом і новим місцем.
Переселенням займалась спеціальна комісія, створена в Дрогобицькій районній раді. Очолював цю комісію голова районної ради Ю.Лаганяк. Заступник голови виконкому Д. Лялюк виконував всі практичні роботи. Без скандалів не обходилося. Адже у такий спосіб люди переселятись не хотіли. Переселення села розпочали з хутора Ровінь, де вже зводились споруди станції, дальше – нижня частина і решта села. По мірі переселення бульдозерами руйнували будинки переселенців.
Хоча декому й пощастило. Отримавши компенсацію або квартиру в с. Попелях, їхні будинки ще не встигли зруйнувати у зв’язку з припиненням будівництва дамби. Таким чином, після відновлення статусу села у 2004 році, власники незруйнованих будинків отримали право на відновлення права власності.
Звичайно, попередньо отриману компенсацію вже ніхто не забирав. Половина села залишилася незруйнованою. Сьогодні, воно поступово відновлюється й має прекрасну перспективу на перетворення у курортну-рекреаційну зону.
Тут можна читати Частина 1, Частина 2.
