Городище Тептюж (або Кіптюж) – археологічний об’єкт періоду Княжої доби (домонгольський період), являє собою заліснену гору висотою приблизно 359 метрів та площею 983,004.71 м², котра знаходиться в південній околиці міста Дрогобич, неподалік району Млинки. З південного та західного боку омивається річкою Вишницею неподалік її впадіння в ріку Тисмениця. Територія знаходиться у віданні Трускавецького лісгоспу та Модрицької селищної ради.
Вперше пам’ятка була відкрита Михайлом Рожком, проте інформація про це не увійшла до жодних офіційних наукових публікацій. І тільки у 2009-му кримський археолог Олександр Єрмолін (наприкінці 1980-их рр. працював у Карпатській архітектурно-археологічній експедиції під керівництвом М. Рожка) вказав місце розташування давнього городища працівникам історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка.
Як припускає історик і археолог Роман Миська, найраніша писемна згадка про городище, була занотована в інвентарі Дрогобицького староства від 1568 р. Зокрема, в описі місця розташування та меж села Модрич було записано:
“Po Hubiczach pod Gorami iesth Modrуcz thуsz Krolia JE[g] o M[os]czi miedzу Hubiczami, Tusthanoviczami Ziemianszkimi, Truszkavczem Szolczem wsziami Krolia JE[g]o M[os]czi у Miesczkim Grunhem od Tusthanowicz po Czurolecz potok granicza liezу przу Hoszniczу pothoku, kthorу szie zwie s horodyscza Gorу. Dambrowa przу Thyszmieniczу Zapowiedna…” .
Як бачимо, тут говориться про городище Гору (гору Тептюж), яка знаходиться за Губичами біля Модрич і являє собою заповідну діброву над Тисменицею, яку ми можемо бачити і сьогодні:
Межі городища насправді дуже легко визначити завдяки чітким валам, які збереглися до наших днів зі всіх сторін території гори, а також, власне, культурними нашаруванням.
Територія гори у давнину була слабо заліснена, що давало змогу оглядати горизонт і стежити за всім, що відбувається в прилеглих територіях. Це підтверджується й у повісті Івана Франка «Boa Constrictor» (1878 р.):
…Вони ішли через Тептюж, лишаючи Губиц збоку. Сонце сходило над Дрогобичем і облило кровавим світлом ратуш, костел і церков святої Тройці. Сюди ближче вилася, блискотячи, мов золота змія, Тисьмениця і шваркотіла в віддалі по камінні. Дуби в Тептюжі іно що зачинали розвиватися, зато сподом ліщина шевеліла вже своїм широким темно-зеленим листям… Ось вони минули Тептюж, – перед ними поле зелене, свіже, далі лука, замаєна цвітами, знов горбок, через котрий гадиною звивається стежка, – і ось бориславська кітлина.
Про свою подорож із колегами-студентами на гору Тептюж Франко писав і у своєму прозовому творі під назвою “Рутенці (1912):
“…Маючи від дитинства замилування до збирання грибів у лісах та до ловлення риб у річках та потоках, я також із Дрогобича в неділі та свята, або коли був вільний час, то й серед тижня, при погоді ходив чи то сам, чи з товаришами в околиці міста, до лісу, званого Гіркою, до другого, званого Тептюж, зложеного з самих дубів, а також до ріки Тисьмениці, що пливе з південного боку міста Дрогобича, в якій ученики в різних місцях купалися. Із моїх товаришів, що визначалися особливим талантом до риболовства, згадаю Паславського… З Паславським я перший раз ходив до потоку, що пливе за Тептюжем; там, у глибоких вирах під корчами, Паславський руками зловив кілька кленів, коли натомість я решетом, окрім дрібної риби, міг зловити ледве одного. В тім самім потоці Савула зловив руками під корчами двох величезних кленів у такім місці, де я решетом не міг зловити ані одної рибки…”.
В західній частині, де знаходиться мисоподібне відгалуження південного схилу гори Тептюж над так-званим “Солдатським озером”, неодноразово проводилися археологічні розкопки (2010-2012) під керівництвом Історичного факультету Дрогобицького педуніверситету ім. Івана Франка:
Було розкопано два фрагменти колод та кілька фрагментів фашини, які були передані професорові Краківської гірничо-видобувної академії Мареку Кромпцу для проведення аналізів. Результати радіовуглецевого аналізу двох проб показали такі результати:
- 1 проба – фрагменти фашини були датовані 910 ± 40 років тому, що дає по калібрації ймовірну (95,4%) дату 1030 – 1210 рр. н. е.;
- 2 проба – фрагмент вербової колоди був датований 1080 ± 40 років тому, що дає по калібрації ймовірну (95,4%) дату 880 – 1030 р. н.е.
В ході земляних робіт також було локалізовано «мощення» каменем у центрі поселення, які, можливо, є рештками якихось споруд, невідомого призначення. Саме на ділянках кам’яних скупчень виявлено фрагменти трьох керамічних горщиків, які попередньо датуються часом не пізніше XII ст.:
В Південній частині городища збереглися високі вали, які дали можливість припускати, що там була в’їздна брама:
В південно-східній частині (“Березняк”), де археологічні розкопки не проводилися, місцевими мешканцями було знайдено скупчення уламків давньої кераміки. Це заперечує твердження деяких дослідників, що на цій горі жодних поселень не було. Щоправда історія цих поселень сумна – вони, імовірно, були спустошені набігами татаро-монголів.
Центральну частину городища повністю перетинає автошлях Т1415, який прямує з Дрогобичі до Борислава, а саме вбік району Тустановичі. Власне цей шлях є історичним “автобаном”, або як його ще називали у давньоруські часи – “гостинцем”, який являв собою соляний тракт. Ним возили сіль з Дрогобича і його прилеглих територій, де відбувався солеварний промисл (Нагуєвичі, Ясениця Сільна, Стебник та ін.) в Угорщину, через Сколівські Бескиди, минаючи форпост “Тустань”, котрий слугував такою-собі середньовічною “митницею”. Існує версія, що сучасний район Тустановичі, що у Бориславі отримав таку назву, адже був заснований саме переселенцями з Тустані.
Дрогобицький краєзнавець Петро Сов’як зібрав чимало інформативних свідчень про топоніміку гори Тептюж. Так, за свідченням місцевих мешканців, цю територію за різних часів називали: “За вежею”, “За валами”, “Центорівка” (Центолівка). Отже, навіть місцева народна етимологія зберегла згадку про існування городища на цій горі. Крім цього, дослідникові вдалося занотувати від місцевих інформаторів тлумачення назви гори Тептюж, яку в цій місцевості також називали “Тептяж” або “Топтюж”. На думку інформаторів, це слово в давнину позначало базарне, торгове місце, наякому постійно “топчуться” люди. Отже, це ще раз доводить, що життя на Тептюжі у сиву давнину таки вирувало.
Джерело: spadok.org.ua
