Екстремальні ситуації є строгим екзаменатором передусім для тих, хто залишився обабіч життєйських ризиків і проблем
Одні люди стають надійною опорою і другом у біді, другі імітують щирість, а треті – байдужі. Нинішня трагедія в історії України, коли війна практично увійшла в кожну область, випробовує націю на зрілість. Приємно спостерігати за деякими керівниками управлінь ратуші як вони і їхні колективи перетворились на потужну інституцію, здатні виконати додатковий величезний обсяг роботи.
Днями, забувши, що Іван ТЕРЛЕЦЬКИЙ – начальник управління соціального захисту населення Дрогобицької міської ради, і що крім посадових обов’язків є ще й суто людські, автор цих слів якось недоречно пожартував з ним, коли той виносив із ратуші візочок, а поруч з нею йшла молода жінка з малюсінькими діточками… мені стало ніяково, що ляпнув щось не те, позаяк Іван Миколайович, як вихована і чемна дитина у родині підполковника «Тризуба» не міг вирости байдужими до людських проблем і поступити інакше. На прийом у соцзахист приходить чимало переселенців, і щодня їм надають всебічну допомогу, а інколи доводиться п.Іванувстати із-за стола і виконувати роль як носильника багажу на вокзалі.
А тепер трохи конкретики, тож до слова запрошую п.Івана.
– Уникну банального запитання щодо втоми і роздратування, бо Івану Миколайовичу всього 43 роки і стан здоров’я, і нервова система – впорядку. І все ж таки скільки годин триває робочий день начальника управління.
– На годинник не дивлюся, бо що мають робити ті люди, котрі в окопах. Працюємо у тилу так, щоб на передовій хлопці не переживали що їхні сім’ї недоїдають чи перебувають у холоді.
– До початку війни скільки дрогобичанзнаходилось під парасолькою соцзахисту, а тепер і тимчасово переселених осіб?
– Понад десять тисяч сімей знаходяться в реєстрі нашого управління. Перелік послуг звичний –оформлення пільг, субсидій, державна допомога. Велике навантаження припадає з настанням опалювального сезону. Така сама цифра є із переселенцями. Навантаження – чимале, але воно, на тлі подій, що на передовій не до порівняння. Ми не скиглемо, бо розуміємо: в окопах ризики смертельні. Кожен наш службовець працює з потроєною енергією, хоча буває що ось-ось нервова система не витримає. Але згадаєш, що ці люди пережили, проникаєшся їхніми проблемами як своїми. Та й взагалі, за моїми спостереженнями більшість людей докорінно переосмислили своє ставлення до життя, обов’язків і т.д.
…Нині управління соцзахисту – це супермаркет з усім необхідним для забезпечення життєдіяльності переселенців. Там контролерів не потрібно, бо працює одна «родина» яка довіряє один одному. І логічним на стіні є стилізоване дерево «родоводу» управління, де розміщенні фото кожного із нинішнього складу колективу.
Жаль трохи Івана Миколайовича, що у жіночому царстві він один-однісінький, і немає з ким про футбол поговорити, але з другого боку йому пощастило, бо далеко у сховку заховались міцні словечка, які властиві у суто чоловічому середовищі.
З Іваном знаємось давно, тож розпитую про батька, потужну людину, котра в такому віці, як сьогодні син, доклав чимало сил і праці у розбудові всеукраїнської організації «Тризуб». У ці буремні роки підполковник «Завірюха» (псевдо Терлецького) був одним із надійніших соратників по силовому блоку Василя Іванишина. Микола Терлецький не на словах, а на ділі закладав основу для майбутнього воєнізованого «Правого сектору», яким нині командує Дмитро Ярош. Слава Богу, що 73-річний галичанин нині господарює на своїй рідній землі, і пов’язує великі сподівання на свого внука Івана. Ще у Терлецького-молодшого є доросла донечка Анастасія, і звісно, дружина Леся, яка директорує у ЗОШ №1 і є кандидатом педагогічних наук. До речі, Іван Миколайович, щоб кваліфіковано керувати колективом, окрім технічної, педагогічної освіт, здобув ще й управлінську. Ось такі люди мешкають у нашому місті, і відрадно, що син – гідний свого батька, і має добру опінію як у громади так і серед тих, хто нині потребує прихистку.
Володимир ТУРМИС
Джерело: “Галицька Зоря”
