Будівництво
Будівництво такої споруди, як дамба на р.Стрий в Довгому було дуже складною і відповідальною роботою
Підготував для DROBRO Хосе Турчик.
Недоліки під час проектування або зведення могли призвести до жахливої катастрофи. Часто в ЗМІ звучать новини щодо жахливих наслідків руйнувань дамб, нерідко з людськими жертвами, у різних частинах світу. Будівництво греблі в Довгому виконувалось по індивідуальному проекту, що опирався на досвіді спорудження значно більших подібних споруд збудованих раніше в колишньому СРСР і світі. У ті роки усіх увага була прикута до будівництва Саяно-Шушенської ГЕС (висота греблі 242 м., довжина 1074 м.). Варто наголосити, що інша польська ГЄС в Соліні справно працює до сьогодні. Водосховище між горами є надзвичайно цінним рекреаційним центром південної Польщі. Щодо Саяно-Шушенської ГЕС, то вона являє собою вже багато років «бомбу сповільненої дії». Руйнація цієї гігантської греблі можлива в будь-який час і цей факт тримає в постійній напрузі цілий регіон.
На найбільших ріках України Дніпрі й Дністрі споруджені каскади дамб з ГЕС великої потужності. Щодо станцій малої потужності на невеликих річках, то на кінець 50-х років їх було 950 штук. Прикладом єдиної ГЄС з греблею на р. Стрий є Яворівська гребля, яка збудована у 1950 році і відновлена в 2013 році. Також цікава гребля і ГЕС знаходиться на р.Бистриця в селі Навошичі недалеко від Дрогобича. Дивним є те, що на ріці Стрий з таким потужним гідропотенціалом є лише одна маленька ГЕС.
Під час з’ясування правди щодо будівництва гідровузла на хуторі Ровінь села Довге-Гірське Дрогобицького району, ми опиралися на архівні дані та свідчення безпосередніх учасників будови. Одним з яких є Михайло Дмитрович Крамар – виконроб ПМК 72 тресту «Західводбуду» (генеральний підрядник будівництва). Михайло Крамар, інженер гідротехнік особисто відповідав за організацію будівництва багатьох вузлів станції, і приязно погодився відповісти на деякі питання.
– Пане Михайло, чому було вирішено будувати греблю саме в Довгому, в присілку Ровінь?
П. Михайло: – Завжди, коли приймається рішення про таке відповідальне будівництво, здійснюється багато розвідок гідротехнічного, геологічного, геодезичного, екологічного і інших напрямків. Важливе місце займають і економічні аспекти: вартість будівництва в тому чи іншому місті, обраховуються позитивні зміни в регіоні, корисність об’єкту після завершення будови. Зваживши на всі «за» і «проти», Міністерство водного господарства України безальтернативно зійшлись на Ровені.
– Коли і як були здійснені перші кроки на будівництві?
П. Михайло: Зважаючи на наслідки паводків, які відбувалися на р.Стрий, Міністерством водного господарства України в 1979 році було прийнято рішення розпочати будівництво водосховища в Довгому (міністр М.Гаркуша). Керуючись генеральним проектом станції, виконаного Київським державним інститутом проектування водного господарства (гол.інженер проекту В.Юрченко) і розпорядженням замовника Львівського облводгоспу п.Олійника, ми, – ПМК 72 (Горюн А.В.) відкрили будівництво в Ровіні. Підготовчі роботи розпочалися з облаштування дороги від села Сопіт до хутора Ровінь. Цю дорогу довелось піднімати на 4 метри. Також почалось будівництво колії від м.Сколе до села Верхнє Синьовидне. Там же почалось спорудження дробильно-сортувального господарства. Цим зайнялось ПМК 190. Наступним етапом підготовчих робіт стало будівництво адміністративної будівлі гідровузла, виробничо-технічної бази зі складами цементу-металу, а також великого бетонного вузла, високовольтних ліній з трансформаторною підстанцією, деревобробного цеху з пилорамою та інше.
– По завершенню підготовчих робіт розпочалися основні. Що являв собою цей гідровузол з боку інженерної думки?
У світі споруджується безліч гідроспоруд. Віднайти дві однакові неможливо. Все обумовлене завданнями, які ставляться перед спорудою. Вирішальну роль в проектуванні відіграють безліч зовнішніх чинників, таких як ціна й природні фактори. Проект греблі в Довгому мав індивідуальний характер, який ніде перед тим не був повторений. Це не був якийсь експериментальний проект. Все було чітко і зрозуміло пропрацьовано. Будівельна документація зрозуміла для інженерів. Жодного разу не здійснювалась корекція проекту, що було рідкісним явищем на будівництвах того часу. Весь комплекс станції був розбитий на ділянки, які по закінченню будівництва повинні були скласти єдину споруду.
На правій стороні ріки – поверхневий аварійний водозлив. На лівій стороні ріки:
- вхідний портал (Сова);
- гідротехнічні тунелі;
- вихідний портал;
- водобійний колодязь (озеро);
- відхідний канал.
Також гребля (кінцева споруда) мала перегородити ріку, з’єднавши вхідний портал з аварійним водозливом. В сферу моєї відповідальності входило будівництво аварійного водозливу. Власне цієї ділянки, що згодом стала предметом пліток, домислів і легенд.
- Справді, як воно було? Адже частина домислів стосується зсуву гори під водозливом, що ніби спричинило зупинку будівництву
П. Михайло: Водозлив – це більше 400 м. бетонних стін висотою 10-15 м. з армованого бетону, товщиною в основі 1,8 м. Щоб «пришпилити» таку споруду до схилу гори, необхідно було зняти верхній шар землі понад 2,5м. і методом направлених невеликих підривів добратись до скали. Далі пробурювалось безліч отворів спеціальним станком для облаштування буро-набивних свердловин на глибину 3 м. армованим бетоном. Лише тоді всі ці бетонні «сваї» кріпились до стін і днища водозливу арматурою великого діаметру.
Відомий вибух відбувся, коли водозлив практично був закінчений і ми почали готувати в його підошві місце прикріплення дамби. Підривники Прикарпатвзривпром, які здійснювали всі підривні роботи, вирішили закласти трохи більше амоніту, щоб не забирати його на вихідні дні. Сталося так, що останній вибух проводився в такому місці, де гора не захистила Ровінь від вибухової хвилі. Це призвело до знищення 600 кв.м. скла у адміністративних і побутово-виробничих приміщеннях. Зсув поверхневого шару гори під водозливом стався значно пізніше. Зазначимо, що у Карпатах такі зсуви часто є природнім явищем. Ці місця називаються кітлинами. Споруда водозливу після цього зсуву не зрушилася навіть на міліметр. Роботи після низки експертиз продовжили. Це не було причиною зупинки та консервації будови. Варто добавити, що часті вибухи на горі могли і спровокувати в якійсь мірі зсуви поверхневого ґрунту.
– Тепер ми підійшли до головного запитання. Що або хто спричинив зупинку будівництва?
П. Михайло: Будівництво цього об’єкту на початоку 90-х років мало готовність близько 80%. Вся складна та багатовартісна частина станції були завершена, або була близька до цього. Загалом залишилось побудувати тільки дамбу. Маючи відмінний парк самоскидів, бульдозерів, екскаваторів, це можна було зробити за 11 місяців. Проте у цей час невпинно почав розвалюватись СРСР. В. Чорновол, який займав посаду голови Львівської обласної Ради, передав повноваження щодо будівництва п. Вірі Лясковській. Вона неодноразово приїзджала на будівництво. В решті прийняла рішення, що ця споруда не є корисною та й грошей на її закінчення теж немає. Таким чином її остаточно закрили. Спочатку законсервували, потім розікрали і врешті решт залишки продали. Переконаний в тому, що якби це було будівництво ГЕС, то в урядовців не вистарчило б сміливості все це знищити.
Колосальне падіння економіки не потребувало запасів води гідроакумулюючої станції. До сьогодні 50% потужностей Стрийського водоканалу не використовуються, простоюють. Хоч невідомо, які наслідки нестиме зміна клімату. Ріка Стрий, яка наповнює водою підземне озеро в селах Гірне, Семигинів, Жулин, Братківці і де облаштовано багато свердловин, з яких помпують воду в наші міста, все більше виснажується. Кількість води, яка добувається з цих свердловин, постійно зменшується.
До розмови запрошуємо п. Сергія Дембіцького, який відразу після закінчення інституту був призначений інженером на цю будову. П.Сергій пройшов всі сходинки кар’єрного росту і тепер працює провідним інженером Дрогобицького управління водного господарства. В його архівах збереглося чимало матеріалів будівництва цього гідровузла.
– п.Сергій, давайте згадаємо події, які напевно закарбувалися у вашій пам’яті щодо того неймовірного будівництва?
П. Сергій: Для мене, як молодого інженера це була відмінна школа. Це було серйозне будівництво, яке потребувало системного підходу. Будь-які технологічні порушення або недобросовісні підходи негайно карались. Всі розуміли важливість і відповідальність за результат. Уявіть собі, на будівництві були задіяні 31 субпідрядні організації. Це були різнопрофільні структури, які підпорядковувались різним міністерствам. Все це необхідно було координувати, узгоджувати, не втрачаючи темпів самого будівництва. Сумніваюсь, що тепер це було б можливо.
Щотижня відбувались наради (планьорки), на яких кожний відповідальний за якийсь об’єкт, як солдат доповідав за стан справ. Стресовими ситуаціями були приїзди міністра або його заступників, керівників тресту. Довго і ретельно готувались до проведення Всесоюзного семінару, на який приїхали представники зі всього СРСР. До нашої честі він був успішно проведений на Ровені.
Схожі семінари по обміну досвідом подібного будівництва відбувались не лише на Ровені. Представники нашого ПМК 72 відвідували подібні будівництва як в Україні так і в Польщі. Багато корисного дізналися під час перебування на Солінської ГЕС на ріці Сян. До речі, вона збудована в аналогічних умовах як і Довжанська, але з виселенням аж 7 сіл. Правда все там набагато масштабніше.
Беручи до уваги, що гребля і всі основні гідротехнічні споруди станції були з розряду техногенно небезпечних, щомісяця до нас навідувались представники контролюючих органів і служб КГБ.
– п.Дембіцький, чи можете ствердити, що гідровузол носив ще й військове призначення?
П. Сергій: Стверджувати, що гідровузол мала б виконувати ще якісь функції військового або промислового значення, не можу. Проектом не було передбачено навіть встановлення турбін для ГЕС. Всі інженери, які працювали на вихідному порталі, зі здивуванням сходились на думці, чому не було передбачено встановлення двох генераторів.
– Скажіть чи вам не жаль, що стільки зусилля було витрачено намарно?
П. Сергій: Звичайно жаль, що стільки зусиль і коштів пішло на вітер. Таке водосховище безсумнівно було б корисним. Основним завданням будівництва греблі було регулювання русла ріки Стрий, яке в часи паводків скидає величезні об’єми води і в той же час майже пересихає в період засухи, виснажуючи тим самим підземні озера. Окрім того, таке водосховище автоматично створило б в Карпатах чудову рекреаційну зону. Вважаю, що будівництво відпочинкових зон з готелями, базами відпочинку і т.д. дуже швидко заполонили б береги такого невеликого моря.
Продовження у слідуючих частинах.
Початок можна читати тут – Історія одного будівництва на Дрогобиччині, “КАРПАТСЬКЕ МОРЕ”: правда і домисли (Частина 1).
