Міський голова Дрогобича першого демократичного скликання Мирослав Глубіш – неординарна особистість із своїми плюсами і мінусами
Він, до речі, про це сам знає, інколи із цього іронізує. Але в тому Глубішу не дорікнеш, то це у щирому патріотизмі і відданості служінню Україні. Нині 69-річний Мирослав Іванович Глубіш командир чоти тероборони (за мірками колишнього штатного розкладу – взводу) постійно на «бойовому чергуванні». Його бійці проходять вишкіл, готові у будь-яку мить дати жорстку відсіч ворогу.
…У цій історії з Глубішом є і антигерої, котрі 15 років тому за які невідомі заслуги поставали генералами козацького війська. Нарядившись в уніформу, привертаючи до себе увагу, і викликаючи у перехожих іронію, щоб вкотре не присоромити їх не називаю їхні прізвища, бо може хтось із них, молодших за віком нині в окопі. Та грець з ними, бо не про них мова…
Коли російський чобіт захотів вступити на Хрещатик, то не вагаючись Мирослав Глубіш зголосився бійцем в тероборону. За віком він – найстарший серед майже 500 особового складу. Хоч Мирослав нині не такий спритний як це було 33 роки тому, коли словесно громив московію під час вшанування дивізії СС «Галичина» у Бродах, але завзятості йому не позичати.
Щодо тих подій такої давності: то центральний телеканал союзу розтрубів про зухвалу витівку націоналіста Глубіша. Йому погрожували тюрмою, та в нього не було жодного страху, позаяк досвід у нього був. Батьки були заслані до Сибіру, на чубаху, там він і народився. Та канув в небуття Союз, але московія й досі п’є кров українського народу. Оптиміст Глубіш все своє життя торочить (у доброму сенсі цього слова), що ще він дочекається, коли синьо-жовтий прапор замайорить над Кремлем. Можливо його супермрія викличе у когось скептицизм, та Мирослав Іванович, спростовує цю тезу блискавично:
«Нам чужого не треба, але стяг над Кремлем неодмінно викличе панічний страх в орди».
Коли у нації є такі люди, котрі попри свій вік беруть у руки зброю, все життя вірять у справедливість помислів і вчинків нації, то перемога буде неодмінною.
За всі роки, відколи знаю Глубіша, а це від часу його політичної діяльності і візитів до редакції «Радянське слово», і його виступів на сторінках преси, я ніколи не чув його скиглення, сумнівів, що нація щось не так робить.
Мирослав Іванович – оптиміст високої проби, патріот не на словах, а на ділі, бо під його вишитою сорочкою (а це природній атрибут його одягу і душі), завжди б’ється гаряче серце націоналіста. І якщо ворог бодай насмілився підійти до Дрогобича – Глубіш стріляє влучно.
Володимир ТУРМИС для DROBRO
Більше цікавого читайте у друкованому часописі “Галицька Зоря”
