У бою з ворогом на Луганщині загинув випускник Дрогобицької філії Інституту підприємництва та перспективних технологій Львівської політехніки Тарас Коваль
Життєвий шлях талановитого менеджера, сина, брата, Патріота і Героя назавжди обірвався 9 травня між населеними пунктами Золоте й Оріхове.
Тарас Коваль народився 4 вересня 1986 року в селі Раневичі, де й проживав. Навчався у Дрогобицькій загальноосвітній школі № 16, а згодом закінчив Дрогобицьку філію Інституту підприємництва та перспективних технологій Львівської політехніки. Служив в армії. У 2014-му, коли ворог вторгся на територію України, разом із батьком та старшим братом добровольцями вирушили захищати рідну країну. У перший день повномасштабної війни 2022 року Тарас, не чекаючи повістки, знову став на захист України у складі 24-ї механізованої бригади імені Короля Данила.
Директор Дрогобицької філії ІППТ Тарас Щербан розповідає, що батько військовослужбовця хотів і цього разу вирушити на війну разом зі сином, але його не взяли до ЗСУ через вік. Сьогодні родина важко переживає втрату свого вояка, який мав ще багато нездійснених мрій і дуже любив життя.
– Тарас працював менеджером у приватній фірмі «Етномодерн». Був активний на всіх заходах, які відбувалися в їхньому селищі. Староста села розповідав мені, що без нього не проходила жодна подія. Про його патріотизм навіть не буду говорити, бо це очевидно – Тарас до останнього був відданий своєму народові й своїй землі. Дуже любив природу, а у вільний час фотографував. Часто про щось думав, сидів у тиші й міркував. Безперечно, він складав плани на майбутнє та дуже любив життя… Це була порядна, ввічлива, скромна людина, і нам усім його бракуватиме… – зазначив директор Дрогобицької філії ІППТ Тарас Щербан.
У суботу, 14 травня, почесний конвой із тілом загиблого прибув на Львівщину, наступного дня відбулися церемонія прощання та чин похорону в рідному селі нашого захисника – Раневичах. Пройшовши тисячі доріг і сотні кілометрів, Тарас Коваль повернувся додому, назавжди… Свічка його життя догоріла, але світла пам’ять і тихий біль вічно пломенітимуть у серці кожного, хто його знав і любив.
Спільнота Львівської політехніки схиляє голови перед подвигом нашого випускника та тисячами інших героїв, які віддали свої життя за Україну.
Ми неодмінно згадаємо про вас у день нашої Перемоги!
