За словами багатьох наших колег-журналістів Петро до кінця так і не зреалізував себе, хоча тонко володів словом
Петро Мацан народився у Мокрянах. Його батько був листоношею, а позаяк тоді, як не парадоксально, примусово заставляли людей передплачувати газети. І бувало, що по декілька екземплярів надходило в одну сім’ю, тож малий помічник тата Петро мав змогу читати безліч газет. Звідси його любов до преси.
Начитаний школяр писав цікаві твори, які залюбки перед усім класом читала його вчителька. Після школи Петра провалили на іспитах і його за місяць до повноліття призвали до армії. Служив він у Польщі. Мацан став активним дописувачем до армійської газети, на прохання «дідів» писав любовні листи їхнім дівчатам. Можливо цей дар попсував не одній долю, бо насправді ліричні відступи належали перу Петра.
Коли Мацан поступав уже після демобілізації, то тодішній декан журфаку ЛНУ Йосип Терентійович Цьох оглядаючи творчий доробок абітурієнта розпорядився жодним чином не «завалити» його при вступі. Згодом тодішній редактор газети «Радянське слово» Петро Китай послав на факультет гінця, з проханням скерувати на роботу в Дрогобич Мацана.
Уже працюючи в редакції Петро видавав на-гора кваліфіковані матеріали спочатку на посаді кореспондента, а згодом – відповідального секретаря. Потім було редакторство майже 20 років. Адміністративна робота дещо вибила його з творчої колії, хоча інколи він «вистрілював» влучно у «десятку». По горобцях стріляти Петро не хотів. За словами багатьох наших колег-журналістів Петро до кінця так і не зреалізував себе, хоча тонко володів словом.
Його публікації рясніли цікавими метафорами, прислів’ями, дотепами. Ще довго редакція буде шукати такого журналіста, котрий вмів влучно та правильно послуговуватися словом. Цьогоріч на 1 травня йому виповнилося б 65 років.
Не судилося, і на все Божа воля…
В. Турмис
Більше читайте у друкованій версії часопису “Галицька Зоря”
