Його життя обірвала ворожа куля – стебничанин Тарас Зозуля, один із тих, хто не роздумуючи кинув усе і вирушив в зону ООС
У свої 20 років, коли в ровесників плани на життя лиш набирають обертів – Тарас побачив так багато: землю усіяну ворожими мінами, поранених друзів та сумні очі рідних, інформує DroBro.
Життя Тараса обірвалося раптово і дуже завчасно – у бою біля Луганського аеропорту.
Пом’янути Героя, якому назавжди залишиться 20, цими днями зібралися у рідному навчальному закладі Тараса – Стебницькому Ліцеї №11.
На захід чисельно прибули побратими Тараса Зозулі, педагоги та учні Ліцею, староста Стебника – Тарас Городиський, а також воїни АТО/ООС із Дрогобича спільно із міським головою Тарасом Кучмою.
Віче-пам’яті розпочали із Гімну. Відтак присутні запалили свічки під звуки пісні «Плине Кача» та хвилиною мовчання вшанували усіх воїнів, які віддали своє життя за мирне небо та нашу Незалежність.
Пам’ятати, якою дорогою ціною нам дається воля – присутніх заходу закликав міський голова Дрогобича Тарас Кучма.
Потрібно розуміти і бути вдячним нашим воїнам за те, що ми живемо повноцінним життям під мирним небом. Тарас Зозуля прожив так мало, всього лиш 20 років. Він міг створити велику сім’ю, або ж досягнути чималих успіхів у кар’єрі. Але віддав своє життя за Україну. Тому не маємо права забути подвиг Героя, бо історія показує, що у людей надто «коротка» пам’ять і ми забуваємо своїх Героїв. Тарас Зозуля назавжди залишиться в наших серцях та, зокрема, у цій школі, названій на його честь. До речі, школа №5 у Дрогобичі теж названа на честь ще одного новітнього героя – генерала Кульчицького, – наголосив Тарас Кучма.
Голова ради ветеранів від імені голови Львівської облради Ірини Гримак вручив грамоту батьку загиблого Героя за гідне виховання сина.
В стінах Ліцею №11 створено музейну кімнату, присвячену пам’яті Тараса Зозулі, а сам навчальний заклад носить ім’я новітнього Героя.
Своїми спогадами про сина та його останні дні на війні поділилася мати Тараса, пані Світлана. За словами жінки – син на війну пішов добровольцем і вірив, що повернеться додому.
За кілька днів до його загибелі ми довго говорили по телефону. Просив дивитись новини та розповісти, про що домовляться в Мінську, але Тарас не передзвонив нам більше. Молимося і пам’ятаємо! Дякуємо, що школа носить ім’я нашого сина. І вдячна, що вас так багато сьогодні прийшло його пом’янути, – зі сльозами на очах звернулася до присутніх мати.
Завершили віче-пам’яті творчістю учнів, які виконали танець «Блакитний птах», відтак зробили спільне фото.
